В мені гуляє ця печаль блакиті.
Я вираховую останні миті,
Коли на горизонті зникнеш ти.
Не треба ти мені!
Без тебе вище я літаю,
Нових вершин у небі досягаю!
Ти думав, що мовчатиму як труп,
А я кричатиму, бо я жива людина!
Творити, жити, танцювати я повинна!
Я не залежу на тобі.
Не ти даєш мені життя вдихнути!
Лиш зариваєш у глибінь землі…
Тепер я вільна. Я свобідний птах.
Шалена, дика, сильна. Я - жива!
Ти чуєш це відлуння у печері?
Я вирвалась із твого ланцюга.
Я огортаю Сонце обома руками.
Я п’ю кислотний дощ із хмари.
І я ціла. Ні опіків, ні ран,
Від тебе ж незагоєні ще шрами.
Я відкриваю очі. Літаки летять.
Забрали хворий монолог з собою.
Я розкриваю тіло - трави шелестять,
Не плачуть і дерева за тобою.
© Ольга Баландюх, 02.11.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2018
автор: Ольга Баландюх