Остання пташка в небесах щеза.
Вкривають небо обважнілі хмари,
В литаври грім. І блискавка й гроза.
І сотні бризк летять– здається, чвари.
Стара оселя втомлено скрипить.
Як пережити їй навалу хижу?
Змокріла шибка, піт стікає з скла,
Фіранки метушаться по карнизу.
Лиш солодко дрімається коту,
Подумаєш, там хмари дощовиті,
В ві сні котяра бачить смакоту:
Ковбаски і сардельки соковиті.
Зависла лапа : ,, Зараз я одну...
Гарнесеньку, свіжесеньку, та дзузьки, –
Відкрились двері. Дощ. – Ой, йой – тону!
Котячий сон розсипався на друзки.
І раптом сонце випливло в човні,
Спішить світило вгамувати небо
Все буде добре, віриться мені,
Знов чується з небес пташиний щебет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2018
автор: Світлана Петренко