Чому все так складається зухвало?
Невже забракло того, що бувало?!
Поглянеш, не метелики кружляють - райські пташки,
А від думок отих наївних, лиш мурашки.
Як тільки вміла, чуєш, так тебе любила..
Здається, пробивались на світ крила.
Та доля гримала словами : «Обламаю,
коли ще ближче підведу тебе до краю!»
Наївності спокутала рубашка,
Скорилась своїй долі бідна пташка.
Лежить собі безкрила, марно тліє,
А сонце те жорстоке пече, гріє..
Любові хоч краплиночку відчути
І голос твій в останній раз почути..
Та марення приплили ще до ночі,
У мертві, такі гарні очі.
24 вересня 2015 (3:35 ночі)
Пи.си. ох, те перше кохання, будь воно не ладне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2018
автор: Елль Небел