вкинь мене до найглибшого в світі колодязя,
нехай я так ніколи й не дістануся хоча б його середини
буду навічно полишена напівшля́ху,
й таким чином покарана за бажання бути зразковою,
і триматися золотої ...
(ну) ти знаєш
я все ще маленьке зернятко.
дістаньменевисушипосадимене
поливайменевчаснолюбименесильно
я в с е щ е м а л е н ь к е з е р н я т к о
так собі думала.
але бачу, що я тільки плід,
упалий далеко від дерева
поблизу калюжі, у високій траві, під вологим каменем
такий нестиглий, трохи надбитий, геть непривабливий
мене ніхто не підійме.
жовтавий листочок накриє мене
лише мить
і його віднесе поривами вітру
так я дізнаюсь про осінь
я - все, що зали́шилось
від тієї, що влітку
я маленьке зернятко
знайдене пташкою у садку
поблизу калюжі, у високій (пожовклій) траві, під вологим каменем
і нею ж випадково в польоті упущене
маленьке зернятко
до найглибшого у світі колодязя вкинуте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2018
автор: Hauch