Напередодні літургії
Священик проповідь складав…
На вулиці – мороз, завія,
І вдома син малий скучав.
Показував свої капризи,
Думкам зібратись заважав
І щоб не допустити «кризу»
Вже батько заняття шукав.
Старий журнал отець побачив,
Знайшов яскраві сторінки.
Це – карта світу, і терпляче
Порвав її він на шматки…
Поклав ці «пазли» на підлогу
І сину доручив він діло:
«Ти спробуй сам, без допомоги
Зібрати світ в єдине ціле!»
І, заспокоєний, подався,
(Бо ж має декілька годин!)
Ще й тихо в бороду всміхався –
То ж заняття отримав син.
Лиш зосередитись зібрався,
Як в двері стукає вже син…
Священик вельми здивувався –
Й десятка не пройшло хвилин!
«І як тобі це все вдалося?» -
Синочка батько запитав.
«Розклав шматки я на підлозі,
А деякі – перевертав.
Ну і помітив випадково,
Що там – зображення людини…
Зібрав його безпомилково
На лист паперу й перекинув.
Я так подумав, любий тату –
Тут дуже рішення просте:
Людина правильна – це значить,
Що правильним і світ буде!»
Священик посміхнувся тихо,
Цю фразу ще раз проказав…
Отож нема добра без лиха –
Хоч син його вередував,
Та, врешті, з уст іще дитячих
Життєву мудрість він почув.
І тему проповіді наче
Сам Бог дитю його шепнув…
Бо коли «правильна» людина,
То буде правильним і світ.
Згадати кожний це повинен,
Хто думки міряє політ.
Коли на світ ти нарікаєш,
Не до вподоби він тобі –
Не буде змін, ти сам це знаєш,
Поки не зміниш щось в собі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796479
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.06.2018
автор: ЮНата