Ох, скільки я бачив на людній вулиці!
Багато так, що все й не передать.
Ох, скільки тих історій, що минулося!
Я спробую хоч трошки пригадать.
За весь цей час я бачив дуже різне:
Десь сльози й відчай, щастя й сміх.
І хоча серце вже давно залізне,
Та часом я аж стриматись не міг.
Я бачив з тисячу закоханих пар,
Що біля мене кружляли в таночку,
Ніби щойно спустилися з хмар.
Він дарував їй любов у віночку.
Та часто проходили зажурені дами,
Що не бачать нічого крізь пелену сліз.
Може більше немає тата чи мами.
І вони все дивилися крізь.
Або з сотню маленьких дітей,
Для яких я велетень зі світлими очима.
Ох, скільки перебачив я страстей,
Але щораз лиш знизував плечима.
Я тут стою з часів, як правив цар,
А всі чомусь мене не помічають.
Я хоч і звичайнісінький ліхтар,
Та й ліхтарі щось навіть відчувають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796459
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 20.06.2018
автор: Чудна Пташина