- Ти маєш змусити нашу доню їсти, - гримнула дружина. Прийшлося відкласти книжку і піти "на місце дії". Моя єдина доня Сінду сиділа перелякана. В її чудових оченятах блищали сльози. Перед нею на столі стояла повна тарілка рисової каші з кислим молоком.
Сінду була чудова дитина і навіть дуже розумна на свій вік - їй виповнилося вісім рочків. Рис з кислим молоком Сінду ненавиділа більш за все. Але моя мати і дружина були упевнені у тому, що ця їжа має "охолоджуючу дію". Я взяв у руки тарілку:
- Сінду, дорогенька, ти маєш з"їсти... дві ложки. Давай за тата, а то мама буде сваритися на нас.
Я відчував сердитий погляд жінки на своїй спині. Сінду трохи заспокоїлася, витерла долоньками оченята і сказала:
- Добре, тату. Я з"їм не тільки дві ложки, а усю цю кашу, якщо ти пообіцяєш мені зробити те, що я маю попросити.
- Добре, люба!
- Обіцяєш?
- Обіцяю!
- Я потиснув маленьку теплу долоньку, яку протягнула доня, і тим самим наша угода була скріплена.
- Скажи мамі, щоб вона теж пообіцяла, - попросила Сінду.
Жінка торкнулася рукою до долоньки Сінду:
- Обіцяю, - промовила вона без усяких емоцій.
Тепер я занепокоївся:
- Сінду, маю надію, що ти не будеш просити щось дуже дороге! У тата зараз не так багато грошей.
- Ні, тату. Це зовсім недорого.
Дуже повільно, з великим стражданням на обличчі, вона з"їла усю порцію. Я навіть злегка образився на жінку і матір за те, що вони заставляють дитину їсти неприйнятну для неї їжу.
Після того, як суворе випробування скінчилося, Сінду підійшла до мене з очима, повними надії. Стало тихо. Ми всі дивилися на Сінді.
- Тату, я хочу, щоб у неділю ти збрив мені волосся, - сказала доня.
- Жахіття, - закричала жінка, - маленька дівчинка з лисою головою! Ні- за- що! Це неможливо!
- У нашій сім"ї такого ще небуло, - додала мати.- Вона дуже багато дивиться телевізор. Наша культура зовсім знищена цими телепередачами!
- Сінду, - може ти попросиш щось інше? Нас буде дуже засмучувати твоя лиса голова!
- Ні, тату, я нехочу нічого іншого, - твердо сказала Сінду.
- Сінду, будь ласка, зрозумій наші почуття, - прохав я пощади.
- Тату, ти ж бачив, як важко було мені доїсти той недобрий рис. - Сінду вже плакала. - Ти ж обіцяв мені дати те, що я попрошу. А тепер ти забираєш свою обіцянку. Хіба ти не вчив мене виконувати свої обіцянки, хоч це може бути дуже важко?
То що ж, мені прийшлося прийняти виклик:
- Ми маємо виконати обіцянку!
- Та чи ти у своєму розумі, - закричали жінка і мати.
- У своєму. Якщо ми не будемо виконувати свої обіцянки, вона ніколи не навчиться виконувати свої. Сінду, твоє бажання буде виконане!
З бритою головою очі Сінду здавалися ще більшима, а вона ще гарнішою.
В понеділок зранку я привіз її до школи. Ну це було й видовище! Моя лиса доня гордо крокує до свого класу. Вона обернулася й помахала мені рукою. В цей час із сусідньої машини вискочив хлопчик і закричав:
- Сінду, почекай мене, будь ласка!
Я був ошелешений: цей хлопчик теж був лисий! "Може це у них стало модним"? - промайнула у мене думка.
- Сер, у вашої доньки Суїнджі велика душа! - не познайомившися, звернулася до мене жінка, яка вийшла з цієї машини. - Хлопчик, який зараз іде поруч з вашою донечкою, мій син Харіш. Він хворий на лейкемію...
Вона зробила паузу, щоб стримати сльози, які душили її.
- Харіш не ходив до школи цілий місяць. Після хіміотерапії у нього випало волосся. Він не хотів повертатися до школи, тому що боявся злих образ дітей. Суінджі заходила до нас на тій неділі і сказала, що владнає цю справу і ніхто не буде над ним сміятися. Я навіть уявити не могла, що вона пожертвує своїм чудовим волоссям заради мого сина! Сер, Ви і Ваша жінка благословлени Богом - мати таку дитину, таку благородну Душу, як Ваша донечка.
Я стояв уражений. А потім... заплакав.
" Мій маленький Янгол, ти навчила мене, що означає з Любов"ю ставитися до людини! ЩО ЛЮБОВ - ТО Є ЖЕРТВА!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2018
автор: Валентина Володина