Безкраї просторні степи
Для них могилою стали,
Так важко туди було йти,
Де їм у груди стріляли.
Пішов солдат на війну,
Країну хотів захищати,
Покинув домівку свою,
І сиву,старенькую мати.
-Не йди,прошу,почекай!,
Та він не слухав нікого...
Пішов світ за очі,за край,
Дорогою,прямо до Бога.
Скажіть мені,люди,чому,
Навіщо їх мати зростила?
Щоб йшли вони на війну
І їх забрала могила?
Кричить на все горло комбат:
-Ви хочите,сволочі,жити?,
Підняли худчіш автомат,
Ви ворога мусите вбити!
Реве та стогне земля,
Війна іде повним ходом,
І миється в крові ріка,
Що стане могилою згодом.
А влада сидить,склавши руки,
І палець об палець не вдарить
Щоби припинить тії муки,
Щоб матерям серце не ранить.
Їм байдуже,це ж не вони
В людей з автомата стріляють,
І це не їхні сини
Країну грудьми захищають.
Вони наділи "мандат",
І лиш за грошима полюють,
Для них нема слова "Брат",
З яким пліч о пліч воюють.
Навіщо цієї війни?
Навіщо хлопців вбивають?
Навіщо гинуть сини,
Котрі матерів покидають?
Тут відповідь досить проста:
Щоб своїх дітей захистити,
Щоб в світі,без болю і зла
Своїх нащадків зростити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795342
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.06.2018
автор: El DoRaDo