Та Русь далека – наша Україна

Там,  де  житами  хвилечки  гуляють
І  небо  пада  в  обійми  Дніпра,
Ту  землю  Україна  називають  –
Всевишній  у  кулак  її  зібрав.
В  минувшину  вже  попливло  немало
Й  води  з  Дніпра  немало  утекло,
Вона  ж  жила  –  раділа  й  сумувала,
Бо  на  путі  немало  й  бід  було.

Стогнала  й  під  татарським  ігом  довго,
Топтали    коні  Польщі  і  Литви,
Коли  ж  Росія  вплинула  на  долю,
Вдягла  вінок  на  себе  удови.
І  стали  її  діточки  нещасні,
Й  саму  її  штовхали  без  кінця.
Здавалося,  дух  воленьки  погасне.
Й  сльоза  не  раз  була  їй  до  лиця.

Та  вистояла,  хай  і  на  руїнах,
Вона  збудує  хату  для  дітей,
І  Русь  далека  –  зараз  Україна  –
Ще  місце  гідне  в  світі  віднайде!
Хоча  москаль  терза  її  зі  сходу,
Мадяри  манять,    Польща  жде  в  раби,
Та  станемо  єдиним  ми  народом
І  заживем  у  мирі  без  журби!
28.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793924
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 31.05.2018
автор: Ганна Верес