Сновидіння

Лікарня.Так  тихо.  Родильна  палата.
Танюша  безсила  лежить  на  столі.
Проте  лікарі  тут  працюють  затято
І  чути  чийсь  голос:  "  Втрачаєм  її.."  

Провалля  свідомості…  Дефибриллятор.
Агонія…В  русі  мішок  той  Амбу
І  вводять  у  тіло  її  стимулятор,  
Бо  Таню  спасають  тут  майже  добу.

Недавно  вона    народила  дитину.
Цю  донечку  милу,  яку  так  ждала:
Чекала  вона  і  чекала  родина,  
Та  тільки  на  руки  її  не  взяла.

Лежить  ось  так  Таня.  Та  ні,  піднялася
І  дивиться  дивно  на  себе  згори.
До  неї  в  палату  зайшов  тихо  Вася  -  
На  їхнє  кохання  не  було  пори.    
 
 -  Прийшов  за  тобою,  давай  вже  збирайся,  
У  Рай  я  Небесний  тебе  поведу.  
 -  Ой,  що  ти,  Василику,  змилуйся,  Вася,
На  кого  ж  я  донечку  тут  залишу?

Я  хочу  дитинку  до  себе  горнути,  
На  руки  підняти,  ростити  її.
Ти  що,  пропонуєш  про  неї  забути,  
А  як  же  їй  жити  самій  -  сироті?  

Ти  ж  сам  сиротою  блукав  попід  тином
І  знаєш  по  собі  сирітське  життя.  
Ти,  навіть,  не  встиг  попрощатись  із  сином  -
Осколком  убило  й  пішов  в  небуття.  

-  Не  плач,  люба  Таню,  нехай  так  і  буде,  
Тебе  я  залишу,  від  смерті  спасу.  
Рости  свою  доню,  веди  поміж  люди,  
А  я  у  Раю  вже  тебе  підожду.  

Палата.  Так  тихо.  Нічого  не  чути,    
Лиш  дихання  звуки  несуться  з  мішка.
Відкрилися  очі.  Не  може  збагнути..
З  очей  покотилась  сльозина  гірка.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793675
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2018
автор: Ольга Калина