І
Ні дзвінка, ні старомодного листа...
Все одно я ображатись не посмію,
А точніше – я цього і не зумію,
Бо тебе моїй образі не дістать.
Та й навіщо? Я ж тебе і не люблю.
А віднині вже ні разу й не згадаю.
І, до того ж, часу вільного не маю –
Я тобі дорогу квітами стелю.
II
Дорога через серце...
Я покреслю,
Її поріжу
Чорним олівцем,
Щоб зникло все на ній
І не воскресло.
А звідти повернуся
Манівцем.
Та олівець
Думок оцих не слуха:
В руці – моїй,
А не мені годить –
Обводить глибоко щось,
Ніби плугом.
Вдивляюся.
А то – твої сліди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793477
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2018
автор: Ніна Багата