Сонце у небі запалить світанок ясний.
Нібито все як і треба. Немає війни.
Вдови не плачуть... Не квилить країна від ран.
Плаває кача тисиною. Рання пора...
Десь у травневих гаях дзеленчать солов"ї.
Та у далеких краях не вщухають бої.
Понад горою для когось востаннє зійде
Сонце... І вперше для когось займається день.
Ночі страхи і кошмари полинуть у край
Лади і Мари, двозначності Зла і Добра.
Віримо щиро, що світло сильніше пітьми.
Будемо вірить- просвітлені станемо ми.
Тільки от сонцю зневіра до віри. За мить
Зійде ( А ТО!...) у зеніт і усіх спопелить.
Віриться щиро в минуло-полічені сни.
Хочеться миру... Готуйся мерщій до війни.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118052702757
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793447
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.05.2018
автор: Серго Сокольник