Грім

Було  їх  у  неї  двоє  –
Тепер  же  –  ні  одного  –
Поклали  себе  за  волю…

Як  сіяла  долю  дітям,
Матуся,  то  цвів  розмай,
Кохала  їх  більше  квітів
І  сонцем  була  сама,
Щоб  діточкам  вистачало
Любові  її  й  тепла,
Сердиті  вітри  стрічала  –
Стіною  для  них  була.

Росли-підростали  діти,
Всміхалась  матуся  їм,
Не  знала,  де  радість  діти  –
Аж  раптом…  ударив  грім…
Прямісінько  мамі  в  серце  –
Те  плачем  гірким  зайшлось:
Обидва  сини  ж  –  у  герці  –
Біди  щоб  не  відбулось…
І  рвав  біль  їй  білі  груди,
Тікала  земля  з-під  ніг…
Що  з  дітками  її  буде?
Молитвою  –  оберіг…

Не  грім  то  –  війна  на  сході,
Що  проти  її  дітей
І  проти  її  народу…
Хрестами…  земля  цвіте!
Й  кричать  із-під  них  могили
До  світу  уже  всього:
«Вкраїні  не  дай  загинуть!»
Двох  свічок…  палав  вогонь…

Тепер  вона,  мов  журавка
Поранена,  шкандиба…
Синочків-синів  їй  жалко…
Зчорніла,  немов  журба.
Хмеліє  весна  розмаєм
У  обіймах  у  тепла…
Матуся…  вузлик  тримає  –
Гостинці  синам  несла…
24.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793416
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 27.05.2018
автор: Ганна Верес