В окоп влетіла влучно Ф-1,
як дзиґа завертілася... Небіжчик?
Секунди розтяглися до годин.
Не зараз, ні... Не знятий запобіжник.
Той, хто кидав, уперше на війні?
Мабуть що так. Чи перехвилювався?
Везе удруге за останні дні...
Що б не спасло, та я живий зостався.
Слух повернувся, злість, включився в бій,
я в землю вріс, та бив із автомата,
шепочучи крізь зуби: «На тобі!»,
поціливши ворожого солдата.
I не було у серці каяття,
що він не вбив, а я йому помстився,
ввірвати намагався він життя,
та схибив. Так. А я не помилився.
«Чека» дали від тоді позивний,
підначуючи, що я долі хресник,
і ношу я на ниточці одній
чеку гранатну, та з розп’яттям хрестик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793086
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.05.2018
автор: Леонид Жмурко