Керманичу неба

Дай  мені  знак,  коли  можна  почати  жити,
Вибий  дурне  з  голови  або  змусь  це  зробити,
Спостерігай  за  крайнебом  до  першого  звуку,
Стеж  за  моїми  невдачами  та  розрахунками.

Ти  будеш  злитись,  коли  мені  схочеться  вкотре
Перейти  крізь  туман  застарілих  і  вимерлих  воєн.
Перші  бажання  ти  вже  розумієш  крізь  втому
Ще  зранку  -  забити  на  все  і  вернутись  додому.

Зранку  панує  ще  ніч,  і  ти  теж  міцно  дрихнеш,
Прагнеш,  щоб  люди  тобі  не  порушили  тишу,
Та  усвідомлюєш:  ці  непосиди-придурки
Збудять  тебе.  Витягаєш  цигарку  і  куриш.

Цю  вакханалію  мовчки  завіса  накрила,
Когось  знов  приспала,  когось  посадила  на  крила.
З  ритму  збивають  затори,  година  й  мотори,
Старий,  що  сів  поруч  зі  мною,  зачав  тараторити  -

Так  можна  з'їхати  з  глузду,  вибитись  з  темпу.
Тільки  шибайголови  трансформуються  в  Рембо.
Світ  засипає  законами,  гнівом,  потребами.
Може  даси  мені  знак,  керманичу  неба?

ix.xi.mmxvii

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792184
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.05.2018
автор: Юрій Ліщук