Зацвіла старенька грушка в безліч квіточок,
Кожна гілка, як маївка, а над нею Бог.
Над верхівкою кружляють сині небеса,
Наймиліша, найрідніша - грушка, мама й я.
Перстач* нюхаю, мов бджілка. Ось, ромашок цвіт!
Розпашілося пелюстя, не столочу віт.
Збоку в’язіль конюшинка, у сéрдечка листки,
Я малесенька Галинка, слухаю пташки.
Пролетіло безліч весен, скільки збігло літ,
Не одні вітри торкались цих біленьких квіт.
Підростала я з роками, грушам Медункам,
Малювала осінь промінь сонячним бокам.
Разом з вирієм пташиним обирала шлях,
Полетіла в світ незнаний, де чужа земля.
Поверталась в рідні весни, в незабутній рай,
Бо любила, до нестями - свій батьківський край.
Мати цвітом забілілась, в коси заплела,
А де була біла грушка, виросла мала.
В’ється стежка споришами, назирком біжу,
За собою в сад матусин внученьку веду.
Розкажи мені, бабусю, що це за квітки?
Ось лягай в траву, Іринко, і дивись сюди:
Це – ромашки! Ось, кульбабка, щавель, лобода,
Де росте маленька грушка, була там стара.
А над нею, бачиш, хмарки, мов овечий пух.
Онде, світла і кошлата одягла кожух.
Глянь, хуткіше! - Божі птахи, звати - ластівки.
Тут це місце є казкове, все угледіш ти.
Світ такий, як біла грушка, а над нею – Бог!
Все минає в цьому світі, тільки не любов.
Україна – найдорожча, за усі світи!
Ти сюди, мала Іринко, часто приходи.
[i]Перстач* - гусячі лапки[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2018
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА