Бог вже нічого міг би не робить,
Якби дозволив, ну хоча б на мить,
Зігріть вустами найсолодші в світі груди!
Хочби й не так, ніколи не забуду
Краси того, що він Тобі подарував!
Немов лише за тим це диво малював,
Аби мене зректи на цю солодку згубу!
То як же не кохать ці очі, плечі, губи?!
Як розум не згубить? Не бачить уві сні
Всю цю красу, що до жалю, належить не мені?!
Що хочеш, Боже, в жертву принесу,
Щоб пестить і кохать тобою створену красу!
От як не марить від таких звабливих ніг?!!!
О, Боже - в рай веде первинний гріх ?!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2018
автор: Сергій Прокопенко