Сумую...Думаю...Напевно, ще кохаю.
Мабуть у снах останнім часом я живу.
Думки по колу вперто, як коней ганяю,
Мов, з кров’ю, ржавий цвях зі серця вириваю,
Гірку любов безмежну, вічну, неземну.
Я не повинен був із щастям загравати
І розум чистий свій втрачати в почутті,
Бо мав би знати, люба...Боже, мав би знати,
Що не можливо буде знову збудувати
Нових стосунків щирих на словах брехні!
Що правда-мати й крізь закриті карі очі,
Рване на волю, з часом, в цей невдячний світ,
Щоб не римовано рядком, а в щирій прозі
Сказав тобі я прямо, що уже не в змозі,
Терпіти далі наш любовний, дикий гріх.
Спиняю мрії-пристрасть, каюсь, плачу, маюсь
Бажання наче гріх, з середини гризуть!
В опівніч з демонами у рулетку граю,
А грішні спогади безглуздо так стараюсь
Втопити в келиху, щоб знов вловити суть.
Аби збагнути дещо, в раненому стані
І хоч би відповідь утомлену якусь,
Знайти, як пульс на дотик, в п`яному дурмані,
У божевільному, пекельному коханні,
Що янгол щедрий дарував мені, чомусь.
Так важко серцю в ранах, бути як не знаю,
Лиш, мов мозоль болить, розхристана душа.
Здається, що терпіння вже дійшло до краю,
Де я над прірвою розлуки все гадаю,
А чи страждаєш ти так само, як і я ?
Пробач мені за все...Я справді, мабуть, винен,
І своє серце на шматки зі злістю рву.
Хоча кохання завтра може й не загине,
В сльозах, крізь біль душевний, все таки повинен,
Тобі сказати на прощання лиш: Я йду
Сумую...Думаю...І як колись, кохаю!
Нехай й надалі буду жити в цьому сні,
Та все ж клянусь тобі, я більше не шукаю
Кохання кращого, бо точно уже знаю,
Бог не дарує рівноцінного мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2018
автор: Ярослав Ланьо