Щаслива ( Софії Губецькій)

До  80-ліття    Софії  Микитівни  Губецької


Я  -  щаслива!  -  сказала  вона
-  Вісімдесята  минула  весна
І  було  у  житті  в  мене  все..
Я  повідать  вам  хочу  про  те:  

Повертаються  знову  думки
В  ті  далекі  воєнні  роки,  
Де  вогонь  від  снарядів  стовпом,
Бо  вже  німці  стоять  під  селом.

Там  Софійка  маленька  біжить  
І  за  руку  матуся  держить,
Ще  сестричка  мала  на  руках,  
А  у  неї  все  личко  в  сльозах.

Всі  тікають  в  сусіднє  село  -
Добіжать,  то  вважай  повезло
І  ще  довго  сиділи  в  льохах,  
Аж  допоки  тут  звірствував  кат.  

До  Семена  прийшлося  йти  всім,  
Бо  снарядом  розбило  їх  дім  -
Працювать  від  зорі  до  зорі,  
Та  були  всі  такі  трударі,

Шість  сестер  у  сім'ї,а  ще  -  брат,
Заступитись  де  кожен  був  рад,  
Бо  велика  і  дружна  сім'я
І  ніхто  не  порочив  ім'я.

Тож  в  пошані  були  між  людьми
Й  збудували  свій  дім  до  зими.  
В  СтетківцІ  вже  до  школи  пішла  
І  освіту  у  ній  здобула.

Не  давали  в  селі  паспортів,  
Як  би  далі  ти  вчитись  не  хтів,
То  лишилася  вдома  вона
І  телят  доглядати  пішла.

Працювала  щодня  залюбки
В  повоєнні  важкі  ті  роки.
Мов  та  квітка  була  із  лиця,
Полюбила  Миколу  -  хлопця.

І  між  ними  кохання  цвіло  -
Про  весілля  вже  знало  село.
Та  голодні  були  ті  роки  -  
Він  Софійку  повів  в  невістки.  

Молодая  була  в  них  сім'я
І  родилася  Галя  -  дитя,  
А  ще  -  Вітя,  і  Вася,  й  Сергій.
Стало  тісно  в  хатині  отій.

Будувати  родинне  кубло,  
Щоб  там  діткам    спокійно  було,
Молодая  сім'я  почала
І  щаслива  від  того  була.  

То  тоді  вже  в  хатину  нову,  
Їм  лелека  приніс  наяву,  
Цю  -  Наташку,  це  -  миле  дитя..
Тут    наладилось  трішки  життя.

А  ще  Раю  лелека  приніс,
Днів  щасливих  в  хатину  підніс.  
Тож  раділа  Софійка  дітьми,  
Бо  вони  їй  світили  з  пітьми.  

Сміх  дитячий  в  хатині  дзвенів,  
Ну,  а  часом  лунав  навіть  спів.
Тож  раділи  щасливі  батьки
За  цих  діток,  щей  тІтки  й  дядьки.

Йти  до  школи  прийшов  вже  цей  час,
То  раділи  за  діток  щораз,  
Бо  тягнулися  дітки  до  знань
І  до  рішень  самостійних  питань.  

Підростали  маленькі  сини  
І  людей  поважали  вони.
Тож  хвалили  їх  всі  вчителі
Й  односельці  по  всьому  селі.  

І  цей    потяг  до  нових  пізнань
Їх  повів  в  інститути  до  знань.  
Мають  вищу  освіту  вони
І  хороші  роботи,  чини.  

Та  й  у  кожного  вже  є  сім'я
І  в  дітей  вже  своїх  є  дитя,
Та  додому  щораз  залюбки,  
До  матінки  ведуть  всі  стежки.  

Хоч  немає  давно  дідуся,  
Та  збирається  часто  сім'я,  
За  родиним  сімейним  столом
І  несеться  їх  спів  над  селом.  

Тож  в  святковий  прекрасний  день  цей,
Де  зібралось  багато  гостей,  
Де  всі  діти,  онуки  й  рідня
І  сміх  правнуків  чути  за  дня  -  

Тут  багато  звучить  побажань
І  найкращій  бабусі  вітань.
Хай  ще  довго  не  гасне  Ваш  цвіт,  
Ну  а  Бог  додає  МНОГАЯ  ЛІТ!    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791113
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2018
автор: Ольга Калина