Отінив небо чорним тілом змій,
Із пащ семи голів дими пускає,
Кидає хижий погляд із-під вій,
Гигоче, перехожий люд лякає.
Та мало ще цього йому, видать.
Вогнем плює на землю з високості.
І буриться, і дується, як тать,
Аж лускає живіт йому зі злості.
А з нього ллється, мов з відра, вода –
Та, що її змій витягнув із річки.
Росте від неї морква й лобода,
І у стокротки рожевіють щічки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)