Самотній айсберг, хвилі непокірні,
Тонули кораблі... До берегів
Так не дійшовши... Вітер непомірний
І ночі – плата відданих боргів...
Тобі! О море!.. Тихе і безмірне,
Що душу захопило, – вічний спів
Сирен? Чи, може, це – палке, ефірне,
Величне сяйво променистих снів?..
Так згубно тягнеш, знову забуваю...
Чому пливу? Куди тримаю курс?...
На дно... На дно... Усе я проклинаю!
Хоча... Там вдалині мигає пірс,
Маяк... Далекий... Вірно так чекає...
На те, щоб серце я йому приніс...
© Володимир Верста
Дата написання: 04.05.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790350
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 04.05.2018
автор: Володимир Верста