Моє зі мною житиме село

Літа  мої  від  осені  до  осені
Зібрались  у  важкий  великий  сніп.
Не  сяють  очі  вже  такою  просинню,
А  в  коси  впав  сріблясто-сивий  сніг.

Та  пам’ять  ще  жива  й  не  потолочена,
Намистом  у  ній  спогади  цвітуть
Про  те  село  –  близьку  й  далеку  вотчину,  –
Про  стежку  у  дворі  моїм  святу.
Густенько  споришами  геть  заткалася,
Рушник  при  хаті  –  мамин  оберіг,  –
Черемха  нареченою  прибралася,
І  навіть  віник,  що  стеріг  поріг.

І  заблукає  погляд  мій    між  квітами  –
Зазирить  мак  (між  мальвами  принишк),
Навстріч  красолі  брилики  зорітимуть,
В  мені  розбудять  посмішку  вони.
Проймає  жаль,  адже  вже  не  повториться
Те,  що  було.  В  минуле  попливло…
Допоки  серце  стукати  не  втомиться,
Моє  зі  мною  житиме  село.
30.04.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790190
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.05.2018
автор: Ганна Верес