Заглянув промінь сонця у палату:
- Пробач, що довго не приходив, тату -
Син на порозі стримує зітхання -
Від рідних я привіз тобі вітання.
І ось - передала моя дружина
Свіженькі пиріжки... - Спасибі, сину.
Та в мене є прохання: скоро свято,
Додому хочу, до своєї хати.
Вже рік я там не був. І разом з вами
На кладовище сходимо, до мами...
- Ну, звісно заберу! Ще тиждень, тату.
- Спасибі, сину. Я буду чекати.
А вдома жінка, наче постріл в скроню:
- Не любиш ти мене і нашу доню.
Туберкульоз у діда, адже знаєш.
На небезпеку нас ти наражаєш!
І плакала всю ніч, міцно тулилась,
Аж доки непохитність не зломилась.
І вся його родина, окрім діда
Зібралася у свято за обідом.
Свіча церковна в пасочці горіла...
Й чомусь душа у сина заболіла.
Як там мій батько сам-один в палаті?
А сміх дитячий розливавсь по хаті...
На другий день до батька він поїхав,
Віз яйця й паску дідові на втіху.
Провиною слова в думках роїлись,
Та його очі з батьком не зустрілись.
Старенька санітарка іздаля
Так байдуже й безжально промовля:
Цей хворий вчора в вічність відійшов.
Чекав когось... Той так і не прийшов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790180
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.05.2018
автор: Любов Вакуленко