Усе у світі має свій баланс,
Чо́му ж тоді з собою я вступаю в дисонанс?
Для чого спа́люю я і без того тривіальну душу,
Невже і в пра́вду вірю я, що мушу?
Наспра́вді істина як завжди у простому,
Лиш щоб сховати у собі свою моральну та фізичну втому...
Але чи варта ця свого роду гра у Бога,
Витрат на ню мого життєвого прологу?
Якщо ж постійно відчуватиму знемогу,
Чи доживу до хоч якогось епілогу?
Навіщо ж мені дане це безсмертя,
Якщо не заслуговую ні краплі милосердя?
На що ж я витратив усі свої останні роки,
Лише на зібрані й примножені пороки?
Невже все це було таким захмарним,
А цілі виявились сном примарним?
Я ж ніс в собі лиш чисті,світлі й добрі мрії,
Та невблаганний час спалив усі мої надії...
О ні, це все лиш відгуки безмежної печалі,
І не важливо, що чекатиме мене надалі,
Позбавивши себе від сумнівів й тривоги,
Й відкинувши думки про стерті від дороги ноги,
Не здавшись під тяжіння сили того болю,
Я сам творитиму яскра́ву й чисту долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790085
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2018
автор: Alex Foch