[i]Мене завжди виснажує твоя некерована здатність до спізнення.
Яку тобі, не можливо приховати або навіть просто позбутися.
Хоча кожен твій рух розрахований на миттєве прискорення.
У співвідношенні до відліку згаєнного часу та особистого простору.
Умовно поділеного поміж пролеглої зони праці та відпочинку.
Наче виокремлення енергетичного потенціалу бездіяльності.
Та підкреслення окремих рис, оцінки твоєї поведінки.
Виділеного приречення до руху замкнутими колами.
Лишаючи по собі чітко виражені та переплетені сліди траекторій.
Що видаляють ймовірність вчиненого тобою опору.
Кожного окремо взятого до уваги фактору.
Коли ти змушена особисто пояснювати причини свого запізнення.
Спричиненого повільним рухом водіїв автотранспорту.
Через всі ці обставини тобі доводиться просити про причастя і прощення.
Та постійно перевищувати межу встановленої кредитної лінії довіри.
Спираючись на проведену в безсонні затяжну ніч.
Що зрештою призводить до телефонних розмов та пробудження від сну твоїх колег.
Які мимоволі мусять розділити скоєні тобою гріхи і
в котрий раз врятуваши тебе від немилості керівництва [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2018
автор: Валерій Кець