Вже під'їжджаєм під Миропіль
І потяг тихо стукотить.
Давай розкажу про Чорнобиль -
Час йде, а рани не гоЇть.
Про ті події я дізналась
Коли цвіли собі сади,
Земля ще тільки просиналась
І не чекав ніхто біди.
До баби Жені притаскались
Її синочки уночі
І цілий день про щось шептались,
А у садку гули хрущі.
І по секрету розказали
Вже, коли тиждень десь пройшов:
Як із Чорнобиля тікали,
Як син сім'ю усю знайшов.
Бо їх в автобуси збирали -
Всіх поспіхом - хто в чому був,
Везли - на станції лишали..
Що сталось - кожен щоб забув..
Мовчали нам про те в новинах -
Ніхто ніщо не говорив,
Лиш одиниці, хто не в чинах,
На ті події світло лив.
Реактор ядерний зірвався
І на людей пішла чума.
Хто люд спасав і залишався,
Того на світі вже нема.
Коли дізнались, що не просто
Оту біду всю зупинить,
Коли проблема стала гостро,
То мусив уряд об'явить.
І вже тоді людей погнали
Спасати світ цей у вогні,
А ті бідняги ще не знали,
Що вже на смерть приречені.
Літ тридцять з гаком пролетіло
І тих людей давно нема.
А там були дорослі й діти..
Скажи:" Ну, в чому їх вина?"
Я хочу зараз пом'янути
І Вітю, й Толю, і Петра.
Цим землякам прийшлось там бути..
Й розповісти про них пора..
А ще піти поставить свічку
За упокій кожній душі.
Подякуймо за день і нічку,
Схилімо голову в тиші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789066
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.04.2018
автор: Ольга Калина