Не раб я Йсу.
Я внук Дажбожий!
Природи син... збудивсь від сну.
Єрейський бог мені ворожий,
Свого люблю, я Бога... й поверну.
Чужі церкви... опоєні настоєм,
Там кров блакитну чорноризі п'ють.
Й раби покірні, приспані спокоєм,
Ще й досі душу в пекло продають.
Мене ж діброви няньчили, ростили,
Поїли медом, соком і добром.
Під зорі Мавки ночами водили,
Вкривали в холод Янгола крилом.
Наш, світлий день, стоїть вже на порозі,
Відкрили ставні Божі небеса.
Спинити день ніхто уже не в змозі,
Пора в світ мли провідникам Христа.
Свої в душі відродимо ще Храми,
У Божих променях наповнимо теплом.
До матінки повернемося до Мами,
Щілини всі наповнимо добром.
Обласкані, щасливі і єдині в насолоді,
Новим буттям очистим грішну кров.
Знов заживемо, як колись в злагоді,
Зберіг скрижалі Дух Першооснов.
Над світом знов лунає мова солов'їна,
Імла пітьми ярами розтає.
Не вмерла і не вмре ніколи Україна,
Бо в неї стержень... і у діток є!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2018
автор: Андрій Л.