Основи поетики. Газель

[b]Газель[/b]  —  це  ліричний  вірш,  складений  не  менш  як  з  3-х  і  не  більше  ніж  з  12-ти  бейтів  (двовіршів),  пов’язаних  наскрізною  моноримою  кожного  другого  рядка  (крім  першого  бейта  з  парним  римуванням)  за  схемою  метричної  основи  аруза:  аа,  ба,  ва,  га...  

Завершені  за  думкою  строфи  не  пов’язані  між  собою  фабулою,  їх  об’єднує  спільний  мотив.  У  кінцевому  бейті  автор  неодмінно  називає  своє  ім’я  (літературний  псевдонім).  

Основний  зміст  газелі  —  любов,  туга  закоханого,  подеколи  філософські  медитації,  перейняті  вченням  суфізму  та  анакреотичними  настроями,  втіленими  в  алегоріях.  Ця  форма  як  відгалуження  касиди  виникла  у  VII  ст.  в  арабській  та  перській  поезії,  невдовзі  поширилася  в  тюркомовних  літературах,  вплинувши  на  індійську  та  уйгурську.  

Ось,  наприклад,  вірш  Абу  Абдаллаха  Джафара  Рудакі  (з  перської  переклав  В.  Мисик)

Коли  повіє  з  Бухари,  із  дорогого  краю,-
Жасмину,  мускусу,  троянд  я  пахощі  вдихаю.

Усім  жінкам,  чоловікам,  що  той  вітрець  почують,
Здається,  що  доходить  він  з  Хотана,  із  Китаю.

Ні,  вітерець  такий  легкий  не  долетить  з  Хотана,
Він  од  тієї  завітав,  що  я  давно  кохаю.

Моя  туркене  промітнá,  і  твій  халат  в  розлуці
Мені  сорочкою  приснивсь,  легким  убранням  маю.  

Я  вечорами  все  дивлюсь  туди,  де  шлях  на  Йємен,
Бо  там  є  зірочка  Сухайль,  Сухайль,  що  я  шукаю.  

Моя  ти  зіронько,  мені  здаєшся  ти  святою,
I  я  святе  твоє  ім'я  від  натовпу  ховаю.  

Та  тільки  мову  розпочну  -  і  сам  собі  на  диво
Твоє  наймення  дороге  найпершим  називаю.


Європейський  читач  вперше  познайомився  з  газеллю  в  латиномовній  інтерпретації  Т.Гайда  (1767).  Першим  до  газелі  в  Європі  звернувся  Й.-В.Гете,  котрий  написав  свій  “Західно-східний  диван”.

Газелі  зустрічаються  і  в  доробку  українських  поетів,  а  саме  у  віршах  І.Франка,  В.Поліщука,  Д.Павличка  та  ін.  У  творчості  А.Казки  ця  віршована  форма  зазнала  певної  зміни.  Зокрема,  не  вживається  [b]сфрагіда[/b]  (згадка  автором  свого  імені  чи  прізвища  у  віршовому  творі),  а  після  монорими  застосовано  рефрен:

Хлоп’ятком  бігав  я  в  садку  —  то  був  лиш  сон!
Ласкало  сонце  у  щоку  —  то  був  лиш  сон!

І  сад  здававсь  старий,  густий,  і  так  було
В  нім  любо  гратись  в  холодку  —  то  був  лиш  сон!

І  батько,  й  ненька,  і  брати,  і  сестри  —  де  воно?
Все  щезло,  мов  луна  в  гайку,  —  то  був  лиш  сон!

Й  знов:  монастир,  вечерень  сум  й  тужливий  дзвін,
Тра  канонаршить  хлопчаку  —  то  був  лиш  сон!

А  далі  вже  зашумував  Красою  Всесвіт  —  пить
Кохання  келих  юнаку  —  то  був  лиш  сон!

Чарівний  сон  —  а  я  повірив,  що  в  журбі,
В  самотині  шептать  в  кутку  —  то  був  лиш  сон!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2018
автор: Теоретик