Зірок із неба я не попрошу
і зайвоі хвилини на планеті...
Щоразу як ступити з парапету
на проіздну в усевидющий шум,
я думаю про Тебе - не про нас,
в окремості твоїй - мені далекій,
я бачу, як в гнізді один лелека,
і я на цілий світ стою одна.
А все, як збожеволене, кружля,
скидає листя долу і газети.
І зайвої хвилини із планети
я не зірву. Нехай собі земля
вершить своє, а я своїм путтям -
поміж машин і долями чужими.
Мене б лишень вони не зачепили,
якщо й хвилини не судилось нам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787884
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2018
автор: Маріанна Вдовиковська