Було це вчора, а здається нині…
Був ранок теплий і густий туман.
Я пас коней «по черзі» на долині,
Горіла ватра, був тоді я пан.
Коні потиху йшли до водопою,
Вузенька річка мила береги.
Напившись, понеслись вони стрілою,
Й розтанули, як навесні сніги.
Сьогодні стало це переді мною,
Нам час не зупинити, як коней.
Запахла юність знову далиною,
Я ще пастух, проте вже не Іней…
І миті жодної не повернути,
Щоб хоч ще раз усе це пережить.
Летять літа, цьому уже не бути,
Бо шлях життєвий до кінця біжить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787263
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2018
автор: СЕЛЮК