Лети, моя поезія, лети.
І не злякайсь, як хтось тебе осудить.
Крізь хмари дощові – лети в світи
І не запитуй, що із того буде.
Що – страшно, бо комети та зірки
То в спину колють, то у вічі світять
Спрямовують дороги до ріки
Де верби плачучи ховають віти?
А ти –лети, поезія моя
І не зважай на терни та мірила.
Дитя моє ! Услід промовлю я –
Ти пам’ятай навіщо птаху крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2018
автор: Світлана Петренко