нічні й досвітні ковалі
підкову зоряного неба
зігнули й кинули до ніг
немов душа його сталева
і в передзвін, у суголосся
розтане згадка про весну
і знов прийде чорноволоса
тендітна пані по росу
торкнеться пальчиками вій
і залоскоче до вогню
і скаже впевнено… ти мій…
в тобі я світлом проросту
той світ - не вигадка, а слово
налляте у цебро сердець
я незбагненно-загадкова
ти – радості моєї жрець
в руці рука, злітає птаха
пелюстки губ сміються в такт
і сонця в ніч повзе комаха
і ми – не мрія, ми – вже факт
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2018
автор: Радомір