Стояла ніч у росах по коліна…,
Щербатий місяць зорі рахував…
Пеклась душа матусина й боліла:
Чому синочка Бог не врятував?
Тремтіло серце і не спали очі,
Хоча до ранку місяць допливав.
«Сльоза завжди є подругою ночі», –
Блукала в думах мами голова.
А ніч зорила гордо й німо з неба,
Немов забула, що кипить війна…
І розпустили коси сиві верби,
Бо зрозуміли, в тім чия вина.
21.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786734
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.04.2018
автор: Ганна Верес