Бабуся білі коси заплітала
І закликала при пасках не бігати,
А ті постануть з четверга на п’ятницю
З кораловим намистом із яєць.
Це потім будуть маркси з капіталом,
А ми вже знали, що коли не гніватись,
У тиші свічки доданою вартістю,
В шматочку тіста – Син і Дух-Отець.
Нічого тим знанням не бракувало.
Паски стояли, як церковні бані,
Молилися за сина у Афгані,
Молилися за правнука в АТО.
Мовчу й тепер. Сказати слів замало.
Сніжить Великдень пелюстками яблунь.
Світлішає у грудях. І світає.
І воскресає вірою Христос.
Воскреснуть всі, за кого помолились…
І знову будуть вихідні і будні,
Літатиме в повітрі, як літало,
Людське і світське, мов тривожний птах.
Коли ж ізнов зима слова́ знесилить,
Побачу сон з минулого в майбутнє:
Бабуся з тіста коси заплітала
І хрестиком вкладала на пасках.
(2018)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786522
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2018
автор: Світлана Ткаченко