Щоранку, вдосвіта —
тільки другі півні запіють,
дід Омелян біжить з драбиною
і торбинкою з мішковини:
від дерева до дерева,
від парку до парку,
від лісу до лісу.
Вилазить на стовбур,
розв'язує мішечок,
дістає звідтіля насінину,
викруткою розколупує гілля
і, закладаючи в щілину те сім'я,
добряче зволожує її слиною.
Аби прийнялася,
аби розправила крила крислато,
аби розложисто зазеленіла,
аби вродила сніжними ягідками,
аби порадувала відьомське око,
а з ним — і око старого Омеляна,
так, мов бабка Палашка
раптом помолоділа —
кучерява
омела біла...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786306
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.04.2018
автор: Олександр Обрій