В оцьому світі, грішному й святому,
Де ангел зла спокусу положив,
Блаженний той, хто богові одному
Усе життя молився і служив.
Його не опекли розчарування,
А в час, коли приходила біда,
Була йому престолом уповання
Єдиновіри істина тверда.
Лжепосланці там на майданах людних
Уже кричать: оце наш бог новий!
Ці оніміють, як чуже відлуння,
Коли озветься голос громовий.
Богів, як і батьків, не вибирати,
Душа і совість - ось наш цар і бог,
Ну як же можна душу поміняти
Чи совість розділити щоб на двох?
Міняли душі, членували совість
На прокляті в нащадках срібняки.
А він воскрес як духу вічна повість
І запалив для людства маяки.
Гудуть над світом дзвони великодні,
Душа зоріє. Близиться пора
Непогасимих маяків господніх -
Любові, віри, істини й добра!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786245
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.04.2018
автор: Іван Демченко