[i] Присвячується
Марині Ярославні Кіріяк[/i]
Покинула тіло, утомлене й хворе,
Відправившись далі шляхами пригод...
Сама вона в цьому не бачила горя.
Молилась за нас, за вкраїнський народ.
Читала книжки мої — вірші і прозу.
І бачила вічність, свій з нею зв'язок.
Спокійний, щасливий, прозірливий розум
Її в час відходу був іншим зразок...
Вона ще десь близько. До мене приходить.
І я відчуваю присутність її.
Не мучать її більш хвороба й знегоди.
Вона на порозі нового стоїть.
Учителька люба моя... Хай дорога
Життя, що не має початку й кінця,
Все більше її наближає до Бога —
До нашого вічного Друга й Отця...
Життя цього тіла настільки маленьке,
Що кліпнути оком лише встигну, як
Уже закінчиться піску часу жменька
І тіло лишу своє також і я.
Чекає на кожного з нас пересадка.
Куди? А куди ми придбали квиток.
Це є очевидне. Це є не загадка.
Не твердження це з релігійних книжок.
Це зору мого безсумнівне свідоцтво.
Це бачення безпосереднє моє.
Це дійсність. Це є не містичне пророцтво.
Це просто реальність, яка вона є.
[i]07.01.2017
Чернігів
Із циклу віршів 2016-2018 років "Нові сили рушають" www.PetroRuh.com/2016.html[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786226
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2018
автор: Петро Рух