Кажуть, то давно було.
Розтягнулось серед степу
Мальовничеє село.
Там господарі дбайливо
Обробляли довгі ниви,
Хто марнує день за чаєм,
Не працює над врожаєм?
У селі таких нема.
Їх раптово не застане
Люта матінка-зима.
Навіть ніч не має тиші,
Бо в ночі працюють миші
Навіть кріт, сліпий прожора,
Змайстрував собі комори.
В тім селі було ще царство,
Невеличке господарство.
Пес Дружок там жив малий,
Як сердитий, дуже злий,
Бо весь час домашній кіт,
Дратував його з воріт.
І куди б не сунув ніс,
Всюди кіт і котів хвіст.
День за звичаєм минав.
Наш Дружок охороняв
Всіх і все. Боялась баба,
Що вкраде лисичка Рябу.
По стежиночці навскіс
Зеленів чарівний ліс.
В нім сорока за годину
Розповсюдила новину.
Пише звірям лев листи,
Причесати всім хвости.
Об’являє конкурс ліс
На найкращий в лісі хвіст.
Як почула ці слова
Лиска хитра голова,
Причепурилась й швиденько
Подалася до села.
Сонце песика пригріло,
Його тіло розімліло
І Дружок заснув в надії,
Що здійсняться його мрії.
Назва мрії – смакота
І ніякого кота.
А тим часом лиска швидко
Відчиняє двері фіртки.
А ні діда, а ні баби,
Йде шукати курку Рябу.
Бачить бійку. По подвір’ю
Розкидає вітер пір'я.
Битися почав індик,
Двір давно до цього звик.
Гусак сердиться, гелгоче,
Індика скубнути хоче.
Півень білий, наче сніг
Помирити їх не зміг.
Лиска ротик розкриває
Й ніжно – ніжно промовляє:
«Я вас зможу помирити,
Якщо будете робити
Все, що зараз вам скажу,
Та нікому ні жу-жу.
Пише звірям лев листи
Причепурити хвости.
Об’являє конкурс ліс
На найкращий в лісі хвіст.
Завтра буде в вас нагода
Показати свою вроду.
Підем разом за ворота
Ти індик і ти гусак.
Ще візьмемо півня й Рябу,
Я без неї аж ніяк.»
Лиска – справжня чарівниця.
Зачарована вся птиця.
Всі пішли їй слід у слід,
Не почув їх навіть кіт,
Лиш побачив випадково
Вже далеко від воріт.
«Гей, Дружок! Ти все проспав.
Де твоє сердите гав?
Зникли з двору наші друзі.
Ти мене розчарував.
Ти облиш свої образи
І мерщій біжім туди,
Де лисиччин хвіст відразу
Замітав свої сліди».
По стежиночці навскіс
Увійшли в чарівний ліс.
Як закінчилась стежина
Обірвали одежини.
Потомились. Що ж робити?
Сіли трішки відпочити
Глянув котик вгору. Гілка.
А на ній пухнаста білка.
Бачить Мурчик, що вона
Не весела, а сумна.
«Вже мені не милі шишки,
Ні гриби, а ні горішки
Почуття недобре, злість.
Лев, мабуть, нас всіх поїсть.
Не даремно шле листи
Принести йому хвости».
З-під пеньочка виліз вужик:
«Я скажу вам, не байдужий.
Бачив як домашню птицю
До царя вели в світлицю
Косолапий, лиска й вовк.
Він в цих справах знає толк.
Пропоную вирушати
Бідних друзів визволяти.
Їх у клітку посадили
Й між собою поділили.
Знаю тільки, бідна баба –
Все ж дісталась лисці Ряба».
Йшли, тихенько гомоніли
Поки сонечко не сіло.
Врешті — решт із за дерев
Показалась хата лева.
Вуж тихенько в хатку вліз
Тільки мелькнув його хвіст.
Лиска крикнула: «Змія!
Ой боюсь, боюся я».
Наш Дружок почав гарчати,
Котик нявкать, верещати.
З переляку косолапий
Вовку наступив на лапу.
Біг у двері, та не вліз
Обірвав лисичці хвіст.
А тим часом, білка швидко
Визволяла птахів з клітки.
Доля їх не підвела.
Повернулись до села.
З часу дивної пригоди
Лиска до села не ходить.
Кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786197
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 05.04.2018
автор: Ніна Заєць