Землю вкутала ніч,
А на серці — весна,
Хоч блука за вікном сіра осінь.
Знов сиджу віч-на-віч
Із собою сама —
В мене так вже давно повелося.
Сон тікає чомусь, —
Він боїться мене…
А чи лиш посміятися хоче,
Що ніяк не навчусь
Я не думати, де,
Як і хто тебе любить щоночі…
Посміятися? Ні!
Сон до мене не йде,
Не приспати щоб зоряні мрії:
Потонути в тобі,
А коли ти заснеш –
Цілувать твої зімкнені вії.
Милуватись, як дивом
Найбільшим із див,
Твоїм сном аж до самого ранку…
Мрії надто красиві,
І тільки за тим
Сон не рушить їх аж до світанку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2018
автор: Спасиба Світлана