Приїхав якось вуйко із Канади.
Як довго готували ми меню!
Ми ж гонорові, не жеброта! То ж заради,
Пригадую, зарізали свиню.
І голубців відерко накрутили,
І холодців – тарелів тридцять п’ять.
Ну і себе чуть-чуть прибарахлили.
Чому би й ні? - доляри шелестять.
І самогонка в трилітрових банках,
І бутля виноградного вина.
Дванадцять пляцків напекли в бляшанках,
Придбали пива – раптом … з бодуна…
А вуйко що? Привіз якісь горошки,
Розвів з водою – кашу, каже, їсть.
Та й попросив зварити зупки трошки.
Та як то так? Та що ж воно за гість?
А випивка… Даремне говорити.
А як же ми? То, навіть, був не піст.
То ж довелося вуйка надурити,
Бо ж не сидіти, підібгавши хвіст.
От ми й тихенько… раз! –і до комори,
Як по свячену воду ланцюжком.
Моргаючи, вели переговори,
Порозумілися одним кивком.
І так тихенько: «Будьмо!, - у коморі,-
За вуйка! Хоч нормально поїмо!
Нехай в родині буде все в мажорі!
А вуйкові ми зараз утнемо!»
Та й язики сміливо розв’язали,
І бесіда плелася, як вінок.
А потім по-вкраїнськи заспівали!
А брат мій, під баян, завів танок!
Ой, як тоді ми вуйка забавляли!
Як щиро нам усім аплодував!
Талантами ми вуйка дивували!
А про комору нашу він… не знав.
То все вам, люди, відкриваю по секрету,
Бо не боюсь вкраїнської громади.
Не страшно, що дасьте ви то в газету,
Тільки не шліть газету до Канади.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785582
Рубрика: Гумореска
дата надходження 01.04.2018
автор: Галина Брич