наближається повінь…
не прогай її час в марноті -
відпусти свою кров
вільним рухом в напружені скроні ,
зашифрований в диханні ритм
зрушить спокій на цій широті,
спровокує шурхіт думок…
розкривай перед сонцем долоні!
дивись, за вікном змарнілі дерева
вже бачуть себе в теплих зливах
віти танцюють і будять життя
в темних затхлих кімнатах -
заклинають в землю тепло
і у крони пташок галасливих
то шалений піднесений стан,
коли можна відчути, не знати -
дозволено пошук…користуйся…
не треба думок і припущень,
все відбудеться швидко,
вже досягнуто градус весни
і зустрінуться в просторі двоє –
збентежені і нетямущі
і нарешті… вічна повінь надій
знесе оману зими!
© O.Z. Olena Zinthenko 30.03.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785204
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2018
автор: Zinthenko Olena