Мій світ навиворіт чомусь
Не розумію, в чом причина
Чи може я вже не людина,
Або збрехав чогось… комусь.
То може злий чаклун, омана,
Перетворив мене на щось,
У чому жити вже прийшлось,
Та напоїв своїм дурманом.
Тут все навиворіт, пробачте,
Гуляють в горі та біді.
Та відбирають, не собі, комусь
Всі свити, вдіньте, голодранці.
А самі, світим грішнім тілом,
Немов Адам, та тітка Ево.
Та спокушає, довге стерво
Зеленим яблуком з кропиви.
Скуштуйте людоньки, щоб знати,
Що світ такий давно не був,
Що він про нас давно забув.
Та на вікно… поставив грати.
Ми… не в кімнаті, ми з надвору.
У хату нам нема дороги.
З каміння зліплені пороги
Та рвуть на шмаття псів тих свора .
Що відбиватись сил нема
Та, може, рай загірше аду.
Шукати краще там розраду
Туди підштовхує біда.
Я б розміняв… мене нема,
Ніде нема моїх думок,
Вони живуть з других боків
Тут все навиворіт… і біль, і гнів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785177
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2018
автор: Dema