у натовп тих, відірваних від тла,
мавпуючи незграбно власну тінь,
чи втікачем з бетонного дупла,
чи диким свідком млявих сновидінь,
зарозумілий бранець самоти,
кривих дзеркал і вицвілих текстур,
ту роль коротку граєш саме ти,
серед закляклих, зляканих скульптур...
вже не щербатий місяць плавить скло,
кружляє колом рій порожніх слів,
де те зрадливе, зламане тепло,
де той пташиний, дикий, п’яний спів...
... де та осатаніла коловерть
від летаргії вичахлих гріхів,
по прямокутниках просмолених дахів
разом женуть ворон життя та смерть...
душа, що вислизнула з тіла в мотлох хмар
розтанула відлунням крику вже,
тебе в зачині весняних почвар
чужий, байдужий янгол стереже...
...не перший, не останній серед тих
хто ще плекає світло десь на дні,
порожня лялька збочених святих
позбувшись сорому штурмує довгі дні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785086
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.03.2018
автор: Ки Ба 1