Ріднокрай

Майже  все  моє  свідоме  життя  пройшло  на  Полтавщині  і,  повернувшись  на  Чернігівщину,  я  хвилювалася,  як  зустрінуть  мене  на  рідній  землі  у  літературних  колах.  Перший,  з  ким  я  поспілкувалася  телефоном,    був  Маринчик  Станіслав  Гаврилович,  керівник  Ічнянської  спілки  літераторів  «Криниця»,  котрий  по-батьківськи  тепло  обізвався  до  мене  і  запропонував  стати  членом  цієї  спілки.  Затрепетала  зворушена  душа  і  народила  такі  поетичні  рядочки  з  назвою  «Ріднокрай»:
 «Блукала  ж  де  ти  довго  так,  дитино,  –  
Озвавсь  до  мене  сумно  Ріднокрай,–
Життя  ж  таке  коротке  у  людини,
Щоби  шукати  в  чужині  свій  рай?
І  небо,  хоч  одне  у  цілім  світі,
Але  ж…  своя  земля  завжди  тепліш,
І  зими  інші  вдома,  весни  й  літа,
І  жовтолистом  осінь  пада  в  вірш.
Давно  тебе  чекає  і  криниця,
Не  раз  у  неї  місяць  заглядав…
Й  копач  її,  твій  батько,  мабуть,  снився,
І  пахла  з  неї  сріблена  вода.
Глибокий  яр  у  посивілих  росах,
Де  в  полинах    рясні  молочаї,
Тебе  до  раю  рідного  запросять
Й  веселим  щебетом-піснями  солов’ї,
Що  юності  колись  не  доспівали,
І  стежечка,  ще  береже  твій  слід
У  весни,  котрі  землю  засівали  –
Твого  дитинства  й  юності  там  світ!»
28.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785000
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2018
автор: Ганна Верес