Припорошило вже літа
Зимовим інеєм,
Коли несміло запитав:
– Ну, як ви з Ніною?
Я відповісти не змогла –
Слова загублені:
Кохала, та не встерегла
Очі залюблені.
Питання це, ой, непросте,
Таки діждалася.
Життєве сито, ще й густе
З нами погралося.
Вже скільки літ і сонце, й лід
Пекли-морозили.
Не думав ти про родовід –
Сіяв погрозами.
Невже тепер ось ожила
В тобі клітиночка?
Про Ніну знало два села –
Наша дитиночка…
Та батьком іншого зове,
Бо ти… не квапився.
Чи через небо грозове
Спитать наважився?
Аж ось під’їхав чоловік
З нашою Ніною.
Йому належу цілий вік;
Обоє – в інеї.
Машину швидко відчинив,
Мені махаючи,
Не ліз ні в які він чини,
Вірно кохаючи
Не знаю: вдячність чи любов
В мені озвалася,
Все ж знала давній забобон –
Не озиралася.
А темне небо, грозове,
Тривожно свіркало.
Життя звичайне, трудове,
Нас перевірило.
24.04.2012.
.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Ганна Верес