Жирує влада й холуї,
Хто на чужинця дише.
Для них співа, як солов’ї,
Хто владі оди пише.
В повазі ті, що на коні,
Й далекі у таланті.
Талант не славлять, як живі,
Бо не потрібен владі.
У слові ж нашім криці сталь,
Що не дано рабові.
В нім правди вічної коваль,
Закалене у крові.
Нам не зламаєте хребет,
Помножать внуки вірші.
У генах кожного поет,
І нас щоразу більше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2018
автор: Миколай Волиняк