КОРАБЕЛЬ В НЕБО


                                                   Поема

1

В  серцях  тримайте
більш  думки  оці:
Самі  приходять  до  Христа  бійці…
Й  все:  добровільно.
Дух  в  очах  просяє  і  в  лиці!
І  дарів  багато  –  і  терпінь!!

В  кінці  –  від  Небес    руки  одверті,
від  Бог-Сина!
Хто  відрікся  м’яса,  крови,
й  душенини,  і  розпусти…
І  однині  –
більше  в  очах  небо  виграва́!
Більш  Неба!
Більш  Неба!  –
більше  вогню  й  крилатості  в  словах!..

в  ЦІМ  ВИННІ!  –
В  НЕЛЮБОВІ  ТІЛЬКИ  ВИННІ!  –
ХТО  ПІШОВ  УБИТЬ  В  СОБІ  ЛЮДИНУ  –
ВБИТИ  ДУШУ  СВОЮ,
ОБДУРИТИ  І  ЗВЕСТИ…
ЯКРАЗ  НА  ЗЕМЛІ  ПІД  НЕБОМ,
ДЕ  АНТИХРИСТИ…
В  МЕНІ  ТИ  –  Й  УХИЛЯЄТЬСЯ
ЗЕМЛЯ…
І  –  ПРОВЕДІТЬ  МЕНЕ  ДО  КОРАБЛЯ…
Це  –КОРАБЕЛЬ  ЛЮБОВІ.
Він  для  всіх.
Був  даний.
Він  по  житейськім  океані…
Вслід  –  прошнуро́ваних
цей  сміх…

Може,  любов  –  де  та  Говерла,
де  Україна  вкотре  ще  не  вмерла…

2

Дух  Неба  в  мені  –  Бог  перемагає!
Дух  Неба!  і  щезають  одноденки!
Дух  Неба  підійняв!  –  до  Тройці  –
дух  Шевченка,
напівсвятого  і  святого!
Дух  правди  звільнення  –
любов’ю  Бога!!
Кораблем  з  Бога.
Володар  над  усякою  причиною!–
Дух  Неба:  всіх  висотам  научає.
Творіння  це,  що  ходить,  плаває,
літає  –  від  Нього  
в  серці  виграва́:
Більш  світла!
Більш  Неба!  
Більш  Неба!  –
більше  Огню  й  крилатості  в  словах!!

І  Син,  в  крилатості  страждаючий  з  усюд,
Спасе  й  помилує  наш  світлий  люд,
Страждаючий,  як  Син,  свій  люд…
Марія  в  суті  ближче  Божества:
Вона  не  може  не  почуть  і  не  страждати,
Як  в  когось  витечуть  з  страждань  слова…
Почуй  Її,  кожна  душе  жива…
Почуй!  Чуєш?  душе  поки  жива!
Твоя  і  Бога-Сина  Мати…

Почуй,  страждальная  людино,
Бо  діти  твої  в  тебе  гинуть.

3

І  я  у  вічнім  кораблі
Любові  й  Світла  –
Церкві  Сина  на  землі
І  в  Небі…
Так,  цей  Дух  Христів
Так  пронизав  провідників  
Своїх!
Хто  вславить  в  собі  Ім’я  Бога,
Хто  знає  в  собі  Ім’я  Бога  –
Правда  відв’яже  шнурків  од  шнурків…
з  сітей  віків!!
Щасливці!  –  в  Вічність!

Бо  диявол  майже  знає  –
наскільки  хто  відв’язує,  звільняє:
хто  у  якім  масштабі  підриває
владу  його  –  і  душі  забирає…
Всіх  по-районно,сливе,  знає!!..
Цього  не  зна,  хто  не  зачав  робить
волю  для  душ…
То  що?  митці  до  згуби  грають  туш!..
Висуньте  вушка,  всюди  сміх…
Бо  влади  з  рук  не  виривають,
Так,  присипляють…  Він  –
лиш  хвалить  їх!

І  там  ще  й  дами…
Хвости  чадять!  І  пекло:  і  невдобно  –
Ще  рев!  –
з  огню
мов  хтось  не  відв’язав  великої  худоби!..

4

Вся  підфарбована  –  і  щось  
«з  мозга́ми».
Бува!
О  так,
Буває  з  гусячими  мізками  щось  в  дами.

Іде  –  за  нею  чадний  хвіст!–
Іде.  Назустріч  –  жахний  мозок.
З  а  тею  –  підтанцьовує  й  літає…
За  цим  –  ну  сходи  генія:  лиш  Бога
от  не  знає!..
Тому  він,  бачу,–
вихором  в  горизонталі!–
Мишино-бли́скаючий,
 аж  приманно-моментальний!  –
Святі  із  Церкви  виділи  –  пересмикається.
Куди  там!  –  крутиться!
чар  підійма  –  хвіст  піднімається!

Тримайсь!  геєнна  огненна  
зітха:  що  як  покається…
Куди  вже!  самоукохавсь,
всліп…крутить  крутизна  оця…
Устроївсь  в  пеклі  думочок  –  хвіст  піднімається…

А  дума
в  серці  ,  що  про  велич  Божу,
не  допомагає?
Іду:  ум  в  серці  зібраний  –
сказать  встигає:
–  Он,  зрадник  зрадницю  вітає…

Таке  сказать!  На  одноденних!
У  капканах  наук!
І  на  таких  інтелігентних…

–  З  іншого  ти.
Ба,  не  чіпа́?
А  хто  це  відрубав  тобі  хвости?..
І  –  висунь
шворку  мислі
згибелі  на  мить:
Ухопить  –  що  аж  за  тобою  задими́ть…

Душа  в  гріхах  –  марна  рука:
старається,  хвіст  розтовстіє…
Така  –  од  чистої  сахається,
аж  навісніє,
Хвіст  підійма,  свистить,–
у  двері  не  пройде,
в  церкву  не  може,  чи  не  вміє…

«Ви  не  праві,–  сказали  б,–
не  жона  тобі,
без  Царя  в  серці  й  голові…»
Як  Цар  є  –  лад  і  відповідність  в  голові.
Як  Цар  у  серці  –  так  свистати  по  траві?..

Відповідальність?  –  Де?
Ті  розп’яли  Христа,–
І  сам  Петро  в  зборах  юдеїв  встав:
–  Ось,  братіє,  майже  не  знали  що  робили
(майже  невинні,  як  теперішньо)  –
покайтесь.
Та  я  встаю:
і  знали  що  робили!
тільки  не  відали  що  ж  то  твори́ли..
зате  які  мені!  нині  припали  –
жирні  брили!!

Христос  однаковий  тоді  і  нині,  –
я  серцем  пробиваюсь  межи  туш,
хто  затовстів:
Лежить  земля!  без  духу!  як  з  одних  жидів!
Ніхто  й  не  спа́хне!
Всі  –  кубло  хвостатих!
Та  де  це  видано?    я  серед  морд,
оцих,  хто  зажирів:
хвостів  в  столицях  –  так,  що  ніде  стати!..
Ніде  таких!  ні  в  найжахливішім  із  снів:
Чума,  кубло  сплелось  із  сморідно-хвостатих…

Ви  не  праві  без  Царя  в  серці!
Й  не  кажіть.
Бо  я  вам  не  якийсь  сумний  в  моністах.
Стільки  схолоджених  й  «моржів»!
Це  хто  коли  в  такому  чумі  жив!–
Ви  й  волочете,  битого,  мене  із  міста!

Ви!  кинуть  з  Господом  у  серці–
й  «щасно    жить»?
Його!  Заю́шеного  –  розпинають  ваші  нині
Хвости!  Хвостаті  –  і  –
ви  втратили  подобу  вже  людини…

Єдинокровнії  –  не  відали    Кого  
це  розп’яли,
Ви  знаєте,  Кого  це  розпинаєте!

Що  ті  були  
як  би  призначені  по  Волі,
але  ж  ті  вірили  й  жили  –  як  і  Савло:
Кого  б  ви  нині  розп’яли!!
Безво́льники…

Якась  лиш  –  мить…
Усі  все  знаєте  –  й  не  можете
того,  що  знаєте,  робить…

Безвільні  всі!  –
Ні  загорітись,  ні  робить.
Безвольники!  –  
без  Христа  волі:
і  розум  ваш  –  скажений,
схарапу́джений
як  кінь  несеться  некерований–  у  полі    –
в  провалля…

А  Цар  царів!
Бог  всіх  у  світі,  доморощених,  богів!
Він,  спу́хлий  весь,  з  ударів  
всіх  хвостів  –
з  усіх  віків  –  
вглядається:
де  серце  є?  у  серці  стати  б…

І  –  відповідь:  ці  п'яні  ре́готи  мордатих!
хвостатеє  –  реве!!
 –  Ми  –  страшки́!  землю  можем  захита́ти!

Не  відітнем!  сила  –  в  хвостах!
Чого  не  вчили  батько-мати:
Інформгрошепото́п!  –  настав.
Удар  диявола  –  в  хвостах!

…До́ста!  питаю,  проти  Бога  –  чоловіку?
Невінчані  –  і  дітям  дух  закрили.
Що  ж!  навіки?
«Форматуваннями»?  Інфекцією?
Що  на  те!
Зманіпулюєте?
пропхатись  в  двері  –  де  святе?
Я  світло  правди  –
що  в  Христі  –  приніс!
Ви  розбирайтеся  самі  –
у  нім  –
з  своїм…  
бо  я  в  ці  дні  –
як  розмахнусь  –  то
й  Отцю  …  знечай  даси  в  ніс…

–  Ігоре!  –тче  Божа  Мати  –
Дасть  хід  для  всякої  ноги
лиш  Бог.  –  Всміхнись.–
Бо  Він  –  благий…

5

Нєсмь  спасенія  в  бурі  житейській,
нема  панаце́ї!
Нема  панацеї  –  і  в  морі  надводним  панце́рникам…
Страховище-море!  А  йде
величезний
Корабель-Церква!

Йде  незворушний
неухильний  Ковчег  Любові,
Йде  Корабель  у  Небо  –  Христова  Церква!!

Побачивши  його  з  хвиль,
виймають  ку́лка  з  носа…
житейського  дму́ху  папуаси:
не  хочуть  знання  ні  під  які  проценти,
ставлять  на  голові  нікому  не  ясні
акце́нти  –
Йде  величний  Корабель
в  Небо  –  Церква!

Йде,  крім  однієї  в  повноті  Тройці
досконалої
Богоматері,
ніким  до  кінця  не  бачений,
Йде  з  усієї  загноєної  плаце́нти,
без  аналогів,
Величний  Корабель  Христової  Любові  –
Церква!!

Підпливають  на  шлюпах  помірні,
стате́чно-сповільнені  старовіри.
Причепіться,  будь  ласка,
до  Корабля  Христової  віри.

Прибиваються  на  шкарлупках  –
бо  модна  піна  роз-
зявлялась  
й  шиплять  ще  –
сумні  маловіри.
Та  вже  не  модничайте!–
то  не  для  левів!!–
пізнайте  свою  більш  
віру  і  міру…

Багато,  багато,  як  на  мене,
протестуючих:
справжнє  Бог  дасть  прийняти…

А  гривастий  Звір  завиє,  заскаче  на  хвилях  !–
Всі  ставайте  в  кільва́тер  до  Матері.

Однаково  літаючі  над  безоднями,
ви,  літаючі  рибки
і  офіцерики:
Нєсмь  спасенія  без  Христа  сьогодні,
Ви  безумні  –  а  ми  з  дружиною  
в  шлюбі:
в  Церкві…

6

Ей,
кало́ше,  смердюхо,  дияволе!
В  тобі  чи  в  мені  любов  Богоматері?
Кому  краще  знати?

Га?!  –
Я  дивлюся:  що  це  народ  белько́че?
Бач  бо,  витріщив  збілені  очі  –
Що  це  не  в  силі  й  сказати?
Що  цей  народ  недодушене  хоче  сказати?

Ви  його,  чорнилки,  душите  –
Що  це  він  витріщивсь  –белькоче  –
сказати  хоче?

Кого  ви  всі  душите?

Встати,  рукавички  диявольські,
Бога  вже  душите  в  душах…

Якщо  Бог  більш  не  в  силі  казати  і  написати,
То  я,  язик  Його,
благо  що  Бога  душите  –
я  висунуся  на  світ  божий  –
і  скажу!  і  напи́шу!
Я  вам  це  так  не  залишу!..

Жізнь  –  ето  сон,  –  кажуть.
Як  в  сні  ви  –  то  –  як  для  сну  -
це  непогано  душите…

Одпустіть!  Богові  залиште  душі.

Бо  це  ось–  щось  збо́вталась  з’Рада?
Бо  що  просили  Москва  і  Совєти?
–  Ігоре,  йдіть  в  поезію!Нащо  па́дати?
В  рай!  В  едем,  Бога  ради…
Лишіть  –  нам!  Все.  –  Нащо  вам  –
з  управлінською!  останньою  па́даллю…

…Де  всі  ті??..Чи    т  а  м    дивіде́нди?
Що  ви  попискуєте?..  –
Стояти  вам  там  на  главах  єпископів,
«народні  слуги»,  резиденти,
і  недолугі  судді,  і  президенти!

Ті  теж  клялись:
Спить    в  с  е  :  як  ти,  поете,  
наро́́ди  розбудиш!

Знаєте?  –  якби  не  взнали,
не  ста́ли  б,
тепер  знаєте  –
стояти  всі  будете…

Не  бачив  я,  інші  не  знають:
Що  хтось  орла  Іоанна,
Павла,
Ісайю,
Ісайю  другого  з  Данте  перемагає…
«Ось  тепер,–  Христос  сказав,–
будете,
тепер  гріх  маєте…»

Передбачено,–  хай  добача́ють.
«Землетруси  (  в  руці  Бога)  не  вибачаються.»

Йдіть,  Іова  серця  хулителі,
душі  ваші  покаються.
Брехуне  в  них,  пустомо́внику,
хотів  вулкана  мого  сплавить  –
на  гарма́тки?
Ти,  наволоч!  знаєш:
вже  не  можуть  поем  писати…

Це  мені  по  тобі,  барахло,
матер’ял  розігнати?–
Що  є  більше  Цариці  Небесної,
Любови  Божої  Матері?

Велич,  Велич  Бога,  й  народу  божого!!–
Ким  підійняти  і  Ким  показати!?
Матір’ю  Божою.

Нема  спасіння  в  холодному  морі  –
і  підводним  панце́рникам!
Море  страховищ,
і  йде  велетенський  Корабель  –  Церква!!
Іде  Любов!  –  неухильний
і  незворушний  Корабель  Любові  –
Корабель  в  Небо!  –  Христова  Церква.

Йде,  ніким,  крім  Матері,  Єдиної  виповненої,
до  кінця  не  бачений!!
Йде  крізь  загноєную  океана  плаценту  –
Богонавчений!
величний  корабель  в  Небо  –
Любові  Церква!
Христова  Церква…

9.07.2006
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783324
Рубрика: Поема
дата надходження 20.03.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович