Знов прийшли часи Шевченка
В нашу Україну.
Он, сидить мати старенька
Й жде свою дитину.
А вона в світи подалась
І то у наймити.
Щоб в Вкраїні не тинялась,
Мусить в світі жити.
Бо знов наша Україна
Мачухою стала.
Ніби вільна, та людина
Права не дістала.
Появились олігархи
Й паничі пихаті.
Ми їх бачим хіба сварки,
Як гризуться знаті.
Кожний хоче старшим бути
Й булаву тримати,
А народ, як раб, забутий,
Хай тікає з хати.
Світ широкий і великий,
Хай живуть, як хочуть,
Бо верхи, неначе дики,
Ще з нас і регочуть.
Загребли усе багатство,
Роздягли державу...
Отаке то у нас "братство"
Розвелось на славу.
Та невже на те дивитись
Будемо, кохані,
І до смерті з тим миритись,
Що творять нам знані.
Світ не бачив, щоби люди
Сиділи так тихо,
А злі змії й підлі юди
Робили всім лихо.
Чом ми дивимось, чекаєм,
Коли зникне демон,
Хоч я вірю, що всі знаєм, -
Того не діждемо.
А тому, мої кохані,
Пора вже нам встати.
Взяти мітли свої драні
Й прогнати їх з Хати.
Щоби наша Україна
Була для народу.
Й не лишилась у руїнах
Для людського роду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2018
автор: Дашавський поет