Цей експромт виник після ознайомлення із творчістю чудової поетеси Ольги Калини, зокрема останнього вірша,опублікованого на Сайті під назвою «Добровольці».
Знайду слова й тоді, коли болить,
Бо ж вдома лихо, Господи, не спить.
За дітьми досі плаче Україна,
Та ворог не поставить на коліна
Ні матері, що дає в офіру сина,
Ні дружину, ані малу дитину,
Що без опіки батька виростає,
Хоча оте дитятко добре знає:
Він син героя, й горде це імення—
Даремні будуть ворога старання.
Знайду слова й тоді, коли болить:
Коли згадаю ту трагічну мить,
Отой буремний перший рік війни,
Коли на смерть без зброї йшли сини,
Коли старенькі люди з прикордоння
Із Польщі на собі у ніч холодну
Везли бронежилети — всі на схід,
Бо ж не оговтався тут досі люд,
Ще пам’ятає рік тридцять дев’ятий,
Коли біда прийшла у їхню хату,
Як бульдозер біля замку не вгавав
І цілу довгу ніч ніхто не спав.
А звідти виривалися тривога…
…Зойк скатованих лиш чули сови.
Знайду слова й тоді, коли болить,
Як батько мій старий біля воріт
Віддав все до копійки волонтерам,
Війна ж бо вдруге стукає у двері.
Витирає він скупу сльозину:
Хай би ворог той скоріше згинув.
Знайду слова подяки я бійцям
Й для всіх попрошу миру у Творця.
За радянської влади з 1939 року Золочівський замок служив в’язницею НКВС, в якій замучили на смерть та стратили 649 людей. Злочинна комуністична влада в першу чергу заарештовувала розумних, інтелігентних, освічених, учасників українських товариств, січових стрільців, релігійних діячів. Та і досі не можна осягнути, чому забирали селян-хліборобів, простих робітників, чим вони встигли завинити перед владою, яка тільки-но вступила на ці землі?
На початку війни львів’яни справді привозили по одному бронежилету до України нібито для забезпечення власної безпеки. Такі поїздки влаштовувалися майже щоденно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782375
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2018
автор: Valentyna_S