Я йду, знов по стежці,
Що мов, серед городу,
Несу щастя у жменці,
Маю гарненьку вроду.
Хоча й не молоденька,
Душа іще співає,
І ранок, і веснонька,
За плечі обіймає.
Тягну вкотре долоні,
Погляну, усміхнуся,
В її, уже полоні,
Землиці поклонюся.
Тож йду, наче по ковдрі,
Спориш, немов мережка,
Зелені, мав кучері,
М`ягесенька вся стежка.
Попід, самісінький край,
Сніжок ,іще рихленький,
Погляну, так зазвичай,
Горобчик маленький.
Уже, поруч скаче,
В землі, щось шукає,
Привіт,гей, юначе,
Думками до нього,
Тебе, теж з весною,
Подякуймо, ми Богу,
Потішся й ти зі мною.
А поряд з деревами,
Сніжок крижаний плаче,
Під сірим,він покровом,
Озерце здаля… наче.
І радісна землиця,
Скрізь квіти розквітають
І промінь веселиться,
Всі вЕсноньку стрічають.
Поглянь, крокуси пнуться,
Жовтенькі, тут й біленькі,
А проліски, аж гнуться,
Голівоньки синенькі.
Я йду, знову по стежці,
Теж сонечко зустріла,
Теплесенько на серці,
Весні, дуже зраділа.
14.03.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2018
автор: Ніна Незламна